Обговорення можливого розміщення британських військових в Україні знову набуло актуальності на тлі переговорів щодо мирної угоди. Лондон разом із Парижем і Вашингтоном розробляє сценарії, які дозволять підтримувати мирний процес, уникаючи прямих зіткнень із російськими військами, повідомляє The Telegraph.

Історичний урок нагадує про 1999 рік, коли британські та російські війська могли вступити в конфлікт під час операції в Косово. Тоді генерал сер Майк Джексон відмовився виконувати наказ НАТО: «Сер, я не збираюся розпочинати Третю світову війну заради вас». Цей випадок допоміг уникнути зіткнень, однак нинішня ситуація складніша — Україна вже не нейтральна, а Росія веде активні бойові дії.

Сили стримування, а не миротворці

За словами почесного професора Королівського коледжу Лондона Лоуренса Фрідмана, йдеться не про класичні миротворчі місії ООН. «Сили стримування» — це європейські війська, чиє перебування у зоні конфлікту автоматично робить будь-які дії Росії проти них потенційним конфліктом із Заходом. Експерт підкреслює, що готовність до бою є ключовою: без цього обговорення втратить сенс.

Колишній командир британських миротворців у Боснії полковник Боб Стюарт зазначає, що чіткі мандати критично важливі. Солдати повинні знати свої завдання, проте мати гнучкість у прийнятті рішень. Відсутність ясних правил застосування сили призводила до трагедій у Руанді та Сребрениці. В українських умовах ключове питання: чи відкриють британські солдати вогонь, якщо Росія порушить угоду, але без нападу на їхні бази?

Чи вистачить військ

Навіть у найоптимістичнішому варіанті Захід стикається з обмеженням ресурсів. Фрідман оцінює: для постійної присутності 15 тис. військових знадобиться близько 45 тис. особового складу з урахуванням ротацій. Велика Британія і Франція самостійно не зможуть сформувати такі сили, що пояснює невдачу попередніх спроб створення франко-британської коаліції.

Роль США

Без підтримки США система стримування неповна. Прем’єр Кір Стармер запропонував розмістити американську авіацію у сусідніх державах, а Дональд Трамп цього тижня підтвердив готовність надати допомогу, особливо з повітря. Таким чином, компромісний сценарій може передбачати:

  • обмежену присутність європейських сухопутних військ в Україні;
  • авіаційну та морську підтримку;
  • розташування американських літаків і ракет поблизу зони конфлікту.

Уроки ОБСЄ та ризики «ілюзії миру»

Александр Хуг, колишній глава місії ОБСЄ, наголошує: головна проблема Мінських угод полягала не в спостереженні, а у відсутності механізму покарання за порушення. Документування без реальних наслідків не забезпечує безпеки.

Модель «розтяжки»

Захід розглядає концепцію «розтяжки», коли навіть невелика присутність контингенту робить напад ризиковим для Росії. Фрідман додає: будь-який постріл має одразу сигналізувати про ескалацію. Водночас така стратегія потребує бездоганної підготовки, довіри та політичної ясності, щоб військові не стали «заручниками випадковостей».

Полковник Стюарт резюмує: «Перед тим як натиснути на спусковий гачок, солдат має переконатися, що його дії не ускладнять ситуацію ще більше».