Костянтин «Генріх» Красільніков був одним із тих українців, які після початку повномасштабного вторгнення без вагань залишили мирне життя та стали на захист країни. Доброволець 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони пройшов оборону Києва, бої в Серебрянському лісі та на Бахмутському напрямку. Для побратимів він назавжди залишився символом мужності, доброти та людяності.

Любив книги, природу та сім'ю

Костянтин Красільніков народився 28 червня 1967 року в Києві. З дитинства вирізнявся допитливістю, чудовим почуттям гумору та неймовірною любов'ю до читання. За словами дружини Наталії, він міг прочитати цілу книгу за один день, а найсуворішим покаранням у дитинстві була заборона відвідувати бібліотеку.

Після школи закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, а згодом здобув ще одну освіту в Київському національному економічному університеті, де навчався за спеціальністю «Бухгалтерський облік та аудит».

До війни Костянтин займався власною аудиторською компанією.

Однак робота була лише частиною його життя. Він із задоволенням вирощував квіти й фруктові дерева, облаштовував сад, любив готувати та часто пригощав рідних своїм знаменитим пловом.

За словами дружини, саме він привчив родину до здорового способу життя, великої кількості овочів і фруктів та навіть до чаю без цукру.

Син Олександр згадує, що батько дуже любив походи, плавання та збирання грибів. Його головною порадою були прості слова:

«Читай книжки та зміцнюй спину. У дорослому житті здоров'я спини — це основа».

Добровільно став до лав захисників України

Після початку повномасштабної війни Костянтин добровільно вступив до 131-го окремого батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони.

Спочатку він обороняв Київ на Гостомельському напрямку.

Сам пояснював свій вибір просто:

«Я служу для кращого майбутнього своїх синів».

Навіть на фронті він залишався собою. Побратими пригадують, що Костянтин облаштовував невеликі городи біля позицій, доглядав рослини, розповідав про дерева та ягоди й завжди знаходив час допомогти іншим.

Серебрянський ліс

У жовтні 2022 року підрозділ Красільнікова перекинули на Кремінський напрямок у Серебрянський ліс.

Практично одразу він разом із побратимами штурмував позиції російських найманців, а згодом під ворожим вогнем допоміг евакуювати важко пораненого командира.

Побратими згадують, що навіть під час найважчих боїв «Генріх» залишався спокійним, усміхненим і підтримував усіх навколо.

Один із військових пригадує слова Костянтина, сказані в холодному окопі взимку:

«Коли переможемо, поїдемо з родинами на море. Будемо грітися на сонечку, а діти плескатимуться у воді».

Навіть у польових умовах він часто готував для побратимів. Особливо славилися його млинці та яєшня з беконом.

Після бойових виходів саме його турбота допомагала військовим хоча б ненадовго відчути домашній затишок.

Під час ротації на Кремінському напрямку Костянтин здійснив найбільшу кількість бойових виходів серед військовослужбовців свого підрозділу.

Згодом пройшов додаткову підготовку та отримав звання молодшого сержанта.

Бої за Бахмут

У вересні 2023 року «Генріх» знову вирушив на передову — цього разу на Бахмутський напрямок.

Поблизу Кліщіївки він продовжував підтримувати побратимів своїм оптимізмом.

За словами військових, він ніколи не скаржився, навіть у найнебезпечніші моменти залишаючись людиною, яка вміла підняти бойовий дух усієї групи.

Загинув під час виконання бойового завдання

1 листопада 2023 року молодший сержант Костянтин «Генріх» Красільніков загинув під час виконання бойового завдання неподалік Кліщіївки на Бахмутському напрямку.

Його життя обірвав уламок ворожої міни.

Побратими згадують, що того ранку він, як завжди, спокійно пив чай перед виходом на позиції. Ніхто не знав, що ця розмова стане останньою.

 

Пам'ять про Героя

Костянтина Красільнікова поховали на Лісовому кладовищі в Києві.

У нього залишилися дружина Наталія, двоє синів та мати.

Для рідних він назавжди залишиться люблячим чоловіком і батьком. Для побратимів — людиною, яка завжди була готова підтримати, підставити плече та поділитися останнім. А для України — воїном, який віддав життя за свободу своєї держави та майбутнє наступних поколінь.

Вічна пам'ять і слава Герою!

Фото з сімейного архіву та побратимів

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform