Сергій Попович народився 15 червня 1996 року в Магадані. Його мама Олена — якутка, батько — українець. Коли хлопчикові було лише два роки, через проблеми зі здоров’ям лікарі порадили родині змінити клімат. Так Сергій опинився на Житомирщині — у рідному селі батька Верлок, що нині входить до Радомишльської громади.

Тут минули його дитячі та шкільні роки. Сергій ріс допитливим і працьовитим, захоплювався футболом та риболовлею, цікавився технікою і навіть самостійно ремонтував побутові прилади.

Після дев’ятого класу він навчався в Житомирі на електрика. Згодом родина переїхала до Якутії, де Сергій продовжив навчання. Після повернення в Україну опанував професію зварювальника в Радомишлі.

У 20 років Сергій пішов на строкову військову службу. Її проходив на Дніпропетровщині. За словами матері, після армії син став більш дисциплінованим, організованим і впевненим у собі.

Після служби Сергій прагнув самостійності. Працював на підприємстві, однак через важкі умови праці мав проблеми зі здоров’ям. Згодом змінив роботу і став касиром у супермаркеті.

Мама згадує його як людину, яка завжди намагалася допомогти іншим.

«Син не вмів відмовляти й завжди хотів допомогти всім», — розповідала Олена.

Від мобілізації — на фронт

Навесні 2023 року Сергій отримав повістку. Після медичної комісії пройшов необхідну підготовку та був направлений до 115-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

Спочатку військовослужбовець виконував завдання на півночі Житомирщини. У грудні його підрозділ направили на Донеччину.

Для служби Сергій обрав позивний «Якут» — очевидно, як нагадування про місце свого народження та частину власної історії.

З міркувань безпеки він не називав матері точних місць перебування. Однак іноді залишав їй своєрідні підказки. Так Олена зрозуміла, що син перебував у Дружківці, а згодом — у районі Бахмута.

Перед першим бойовим виходом Сергій попередив матір, що певний час не матиме зв’язку, і попросив не хвилюватися.

Зникнення біля Іванівського

У ніч на 16 грудня 2023 року Сергій Попович разом із побратимами вирушив на бойове завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.

З групи, яка вирушила на завдання, повернулися не всі військовослужбовці. Зв’язок із Сергієм було втрачено.

31 грудня 2023 року родина отримала офіційне повідомлення про те, що стрілець, помічник гранатометника Сергій Попович зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу Іванівського.

Цю інформацію також підтверджувала Радомишльська міська рада, яка повідомила, що зв’язок із військовослужбовцем було втрачено саме 16 грудня 2023 року.

Для матері почалися роки очікування. Через суперечливі повідомлення від побратимів родина до останнього сподівалася, що Сергій може бути живим.

Повернення додому

Надія тривала понад два з половиною роки.

У липні 2026 року було остаточно підтверджено загибель Сергія Поповича. Особу військовослужбовця встановили за результатами ДНК-експертизи.

16 липня Радомишльська міська рада повідомила, що Захисник повертається до рідного Верлока «на щиті». У повідомленні громада висловила співчуття матері Олені, брату Івану, рідним, друзям і побратимам Сергія.

Після тривалого очікування родина нарешті отримала можливість попрощатися із сином.

У центрі Радомишля громада віддала шану полеглому Захиснику, після чого Сергія Поповича поховали у його рідному селі Верлок.

Позаду залишилися мама Олена та брат. Для них Сергій назавжди залишиться не лише військовослужбовцем, який загинув під Бахмутом, а передусім сином і братом, на повернення якого вони чекали роками.

Його історія — це історія людини, чиє життя почалося далеко від України, але справжній дім якої був знайдений на Житомирщині. Саме за цю землю Сергій у грудні 2023 року пішов виконувати бойове завдання і саме сюди через роки повернувся на щиті.

Вічна пам’ять і шана Захиснику України Сергію Поповичу.

Ірина Чириця