Боєць 5-ї штурмової бригади Євген Роман у березні 2023 року пережив те, що складно уявити навіть у реаліях війни. Після важкого бою біля Іванівського під Бахмутом він разом із чотирма побратимами потрапив у полон до російських військових. Неозброєних українців поставили в ряд і розстріляли з автоматів. Євген отримав дві кулі в руки, але вижив, а згодом зміг доповзти до українських позицій.

Перед полоном Євген шість годин пролежав без свідомості

Євген Роман прийшов до війська добровольцем 1 квітня 2022 року. Згодом він опинився у складі 5-ї штурмової бригади. У березні 2023 року його підрозділ воював в Іванівському — населеному пункті західніше Бахмута.

13 березня військові вирушили на бойове завдання. Наступного дня росіяни почали інтенсивний обстріл українських позицій. За словами Романа, вкопатися було вже неможливо. Після чергового вибуху він втратив свідомість.

До тями боєць прийшов приблизно через шість годин, коли вже стемніло. Поруч почув голоси українських військових. Але невдовзі їх оточили троє російських солдатів — двоє молодших і старший.

Росіяни наказали українцям зняти бронежилети та здатися. Четверо бійців вийшли першими. Євген ішов останнім. У темряві російські військові не помітили, що він залишився в бронежилеті. Саме це, за його словами, врятувало йому життя.

Росіянин поставив полонених у ряд і відкрив вогонь

Українців поставили в ряд. За словами Євгена Романа, старший російський військовий стояв приблизно за 4–5 метрів від них і відкрив автоматний вогонь.

«Хлопці попадали, як горіхи. Я впав біля них, але знав, що живий», — згадував боєць.

Роман отримав два кульові поранення рук. Одна куля пройшла вище ліктя і вийшла, інша залишилася в руці. Пізніше лікарі пояснили, що кулі не зачепили великих судин. Постраждали кістка на одній руці та м'язи.

При цьому, за словами військового, не всі його побратими загинули одразу. Один із поранених ще намагався подати сигнал, що живий.

Російського військового, який стріляв по українцях, через кілька хвилин самого поранило міною. За словами Романа, йому відірвало ногу. Він кричав і просив допомоги, однак інші російські військові до нього не підійшли.

«Я його дуже добре запам'ятав, ніколи його обличчя не забуду», — розповідав Євген.

Поранений боєць залишився серед загиблих

Після розстрілу Євген лежав серед тіл своїх побратимів. Він чув російських військових неподалік. Вони побачили пораненого українця і доповіли про нього командиру. За словами Романа, російський командир наказав його не чіпати, оскільки той, мовляв, і так не виживе.

Певний час Євген не наважувався рухатися. Він розумів, що будь-який рух може привернути увагу ворога.

Водночас боєць згадував, що в той момент найбільше хотів просто відчути життя. Побачити землю, дерева, сніг, траву — усе те, що зазвичай люди не помічають.

«Перша думка була надихатись цим повітрям», — розповідав він.

На колінах поповз до українських позицій

Можливість вибратися з'явилася 15 березня, коли українські військові відкрили мінометний вогонь по російських позиціях.

Євген дочекався моменту, коли навколо стало тихіше, піднявся на коліна і почав повзти. Він постійно молився.

«Там сліз немає, але без молитви — нікуди на війні», — згадував військовий.

Із собою він забрав тепловізор, щоб він не дістався росіянам. Боєць повз до українських позицій, поки нарешті не дістався свого кулеметника.

Той спочатку навіть не зрозумів, хто перед ним. Побачивши Євгена, він здивувався, адже вважав, що побратим залишився під деревом серед загиблих.

«То ти там під деревом лежав? Я ж міг тебе вбити. Вибач мені», — згадував слова побратима Роман.

Після цього була евакуація, операції, лікування та реабілітація.

Чому вижив саме він

Після пережитого Євген Роман неодноразово повертався до одного питання: чому серед розстріляних українських військових не було його.

Він не вважає себе особливим і не називає свій порятунок героїзмом. Навпаки, наголошує, що загиблі побратими були такими ж військовими, як і він.

«Мій героїзм може бути тільки в тому, що я наважився і просто пішов захищати країну», — говорив Роман.

За його словами, ще під час перебування пораненим поруч із російськими військовими він пообіцяв собі та Богові, що розповість людям про те, що побачив.

Євген Роман продовжив службу

Після лікування та реабілітації військовий не залишив службу. У 2024 році він розповідав, що має бойовий досвід і хоче залишатися у війську, попри наслідки поранення. Важкі фізичні навантаження давалися йому складніше, однак він продовжував виконувати поставлені завдання.

Історія Євгена Романа стала свідченням розстрілу українських військовополонених. Сам боєць називає те, що сталося з ним та його побратимами, воєнним злочином.