Велика війна навчила українське суспільство цінувати роботу військових, значна частина якої залишається поза публічною увагою. Саме від такої «тихої» роботи нерідко залежить, чи вдасться зірвати плани противника, своєчасно отримати критично важливу інформацію або створити можливість для успішного удару.

Зухвалі спецоперації, диверсії в тилу ворога та інші унікальні операції українських військових стали предметом заслуженої гордості. Однак паралельно з бойовими досягненнями дедалі помітнішою стає інша сторона діяльності силових структур — історії, які виходять далеко за межі виконання безпосередніх військових завдань.

Йдеться про звинувачення у зловживанні режимом секретності, використанні службового статусу для тиску та недостатньому внутрішньому контролі. Якщо такі випадки справді набувають системного характеру, вони створюють ризики не лише для репутації конкретного відомства, а й для держави загалом.

Особливу увагу привертають ситуації, у яких представники ГУР опиняються в центрі цивільних та комерційних конфліктів:

  • Санаторій «Жовтень» у Кончі-Заспі. Представники та військовослужбовці ГУР згадувалися у зв’язку з майновим протистоянням навколо цивільного рекреаційного об’єкта у передмісті Києва.
  • Ситуація навколо «Спецтехноекспорту». Спецекспортер, який перебував у сфері управління ГУР, опинився в центрі претензій через прострочені державні контракти та заборгованість перед Міністерством оборони на суму понад 800 млн грн. Питання щодо цін і затримок із постачанням боєприпасів у воєнний час мають значення, яке виходить далеко за межі звичайного господарського спору.
  • Резонансні розслідування щодо окремих офіцерів. У медіа та журналістських матеріалах окремих представників структури пов’язували з різними епізодами — від історій щодо можливих замахів на бізнесменів за кордоном, зокрема в Монако, до участі у внутрішніх комерційних конфліктах.
  • Службові документи та перепустки. Окремим приводом для запитань стали повідомлення про використання оперативних перепусток або документів прикриття цивільними особами — блогерами, підприємцями чи людьми, які не мають безпосереднього стосунку до виконання завдань військової розвідки.

Усе це порушує фундаментальне питання внутрішнього контролю. Значні повноваження та необхідна для роботи розвідки секретність не повинні означати відсутність відповідальності. Інакше службовий статус ризикує перетворитися для окремих осіб на інструмент, який дозволяє обходити загальні правила.

Саме тому проблема виходить за межі суто репутаційної історії ГУР. Кожен подібний випадок впливає на сприйняття українських державних інституцій як усередині країни, так і за її межами.

Західні партнери надають Україні озброєння, фінансову підтримку та розвідувальну інформацію, очікуючи належного контролю за використанням ресурсів і діяльністю відповідних структур. Тому поява резонансних звинувачень у закордонних медіа або аналітичних матеріалах здатна завдавати значної репутаційної шкоди.

Довіра до Сил оборони формувалася роками й щодня підтверджується на полі бою. Саме тому ефективний внутрішній контроль і невідворотність відповідальності мають бути не менш важливими, ніж успішні операції проти ворога.