Селище Кожанка — мальовничий населений пункт у Фастівському районі Київської області, яке розташоване на берегах річки Кам’янки, приблизно за 18 км від міста Фастів. Це невелике, але дуже колоритне місце з багатовіковою історією, яке своїм корінням сягає XIV століття і має багато цікавих культурних та архітектурних пам’яток.

Історичні витоки та походження назви

Кожанка вперше згадується в письмових джерелах ще в 1390 році — це робить її одним із найдавніших населених пунктів регіону. Назва селища, ймовірно, походить від ремесла місцевих жителів — вичинки шкіри та обробки «кожі», яке було основним заняттям перших поселенців цієї території.

Протягом століть Кожанка була не лише важливим поселенням на транспортних шляхах Правобережної України, а й активним місцем соціальних та історичних процесів. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького та інших значущих народних рухах.

Сьогодні кількість мешканців селища становить близько 2500 людей, які продовжують зберігати місцеві традиції та культурну спадщину.

Край природи та водних шляхів

Річка Кам’янка, на якій розташована Кожанка, є правою притокою річки Росі (басейн Дніпра). Це не лише природна межа та водний ресурс, а й важлива частина місцевого ландшафту та побуту: вона формувала селищну структуру, сприяла розвитку ремесел і торгівлі, а сьогодні — залишається улюбленим місцем для відпочинку місцевих мешканців.

Духовна перлина — Покровська церква

Одна з найвизначніших пам’яток Кожанки — дерев’яна козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці, що в центрі селища на невеличкому підвищенні біля берега Кам’янки. Це один із найстаріших дерев’яних храмів Київщини, споруджений у 1758 році, і він не лише діючий православний храм, а й важлива архітектурна та історична пам’ятка.

За народними переказами, коштів на будівництво церкви надали гайдамаки, серед яких був відомий фастівський полковник Микита Швачка, який під час Коліївщини очолював один із значних гайдамацьких загонів. Саме завдяки цьому храм іноді називають «гайдамацьким».

Покровська церква вражає своїм унікальним архітектурним стилем: її конструкція виглядає, ніби кілька дерев’яних хат різних розмірів поєднали в єдину композицію, а зверху встановили куполи з хрестами. Характерні нахилені до центру стіни, приземкуватість та маленькі вікна створюють особливий, народний характер споруди.

Будівля стоїть на кам’яному фундаменті та має тризрубну структуру з трьома куполами без високих барабанів. Пізніше до основної споруди були добудовані невеликі прибудови і тамбур, що розширили її простір, зберігши при цьому автентичний вигляд.

У джерелах церкву іноді називають Свято-Миколаївською, що свідчить про складний та багатошаровий характер місцевих релігійних традицій.

Сьогодні храм діє й належить до Київської єпархії Української православної церкви, а 14 жовтня — день Покрови Пресвятої Богородиці — є його престольним святом, коли сюди з’їжджаються віряни з навколишніх сіл і міст.

Соціально‑економічний розвиток

У XIX столітті Кожанка стала центром розвитку місцевої промисловості: тут було відкрито цукровий завод, що відігравав важливу роль у господарському житті краю. На жаль, цей завод нині не працює, проте сліди його діяльності збереглися у спогадах старожилів та історичних довідках.

У XX столітті й пізніше селище розвивалося як типовий український аграрно‑промисловий населений пункт: діяли підприємства, школи, культурні осередки, а місцеві мешканці брали активну участь у суспільному житті району.

Культурна спадщина та сучасність

Кожанка — це не лише історія та архітектура, це живе селище з власними традиціями, звичаями та активною громадою. Щороку тут проводяться свята, присвячені релігійним датам, народним ремеслам та місцевим подіям, а сама Покровська церква залишається центром духовного життя мешканців.

Через свою давню історію та мальовниче розташування на берегах Кам’янки Кожанка є привабливою також для туристів, які цікавляться дерев’яною архітектурою, історіями козацької доби та традиційним українським побутом. Невеличкі вулички, старовинні будівлі та чудова природа створюють атмосферу, що переносить у минуле і змушує цінувати глибину української історії.

Фото Романа Маленкова