Майже 80 днів безперервних обстрілів, атаки дронів та штурми російських військ — такою стала реальність для нацгвардійця з Нетішина Шепетівського району з позивним «Циган». Разом із побратимами він утримував оборону на Покровському напрямку Донецької області, щодня ризикуючи життям.

Боєць розповідає, що позивний отримав від побратимів, і він швидко закріпився серед військових. Для нього війна почалася ще 26 лютого 2022 року — з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

За словами військового, на фронті найважче — не втратити життя.

«У наш час головне — вистояти і вижити», — говорить гвардієць.

Позиція у напівзруйнованому будинку

На Покровському напрямку «Циган» провів близько трьох із половиною місяців, з яких майже 80 днів — безпосередньо на передовій. Їхньою позицією стала стара сільська хатина, яка з часом перетворилася на руїну.

Коли військові зайшли туди вперше, будинок ще мав дах, вікна та огорожу. Але після численних обстрілів майже нічого не залишилося.

«Коли я туди зайшов — ще були вікна, дах і паркан. Коли виходили — нічого вже не було», — згадує боєць.

Перший тиждень на позиції був найскладнішим. Бійці ще не мали достатнього досвіду, а ворог постійно обстрілював їхні позиції з мінометів.

Вночі військові ховалися у підвалі, а вдень тримали оборону. Чергування проходило по двоє людей.

FPV-дрони та штурми ворога

Небезпека приходила не лише з неба. Одного разу прямо у підвал, де перебували військові, влучили два FPV-дрони.

«Значить, нас уже виявили і били прицільно», — пояснює нацгвардієць.

Оборону доводилося тримати фактично по колу — на 360 градусів. Всього за 200 метрів від українських позицій, у напівзруйнованій будівлі, перебував ворожий взвод.

«Це був фактично візуальний контакт. Ми бачили їх, вони бачили нас», — розповідає військовий.

Штурми відбувалися по-різному. Інколи ворог атакував кілька разів на день, а інколи могла бути відносна тиша протягом тижня. Проте попри всі спроби прориву українські військові змогли втримати свої позиції.

Зброя, яка не підвела

Під час боїв «Циган» використовував гвинтівку українського виробництва UAR-15. За словами бійця, зброя проявила себе надійно навіть у найважчих умовах.

«За всі 80 днів вона жодного разу не підвела. Дуже якісна зброя», — говорить нацгвардієць.

Вихід із позиції під обстрілами

Коли настав час залишати позицію, це виявилося не менш небезпечним завданням. Через постійну активність російських розвідувальних дронів військовим доводилося годинами чекати в посадках, щоб перетнути відкриті ділянки.

В один із моментів їх помітив ворожий дрон типу «Мавік». Після цього почався масований обстріл — міномети, артилерія та ударні безпілотники.

Попереду на бійців чекало ще близько 35 кілометрів шляху до безпечнішої зони.

Контузія та відновлення

Під час служби на передовій «Циган» отримав контузію та пошкодження барабанної перетинки. Через це певний час він не чув на ліве вухо.

Після проходження реабілітації слух вдалося відновити.

«Зараз усе добре. Лікарі спрацювали дуже професійно», — каже військовослужбовець.

Головна мотивація — родина

Найбільшою силою українських військових боєць називає підтримку побратимів і людей у тилу.

«Волонтери, дружина, дитина — це найбільша підтримка», — говорить захисник.

Саме родина допомагала йому триматися у найважчі моменти.

«У мене є дружина і дворічний син. Я поставив собі мету — вийти з позиції і повернутися до нього. Якщо ти не хочеш жити, тебе там дуже швидко накриє», — зізнається військовий.

Попри пережите, нацгвардієць стримано говорить про свої відчуття після виконаного завдання.

«Це наша робота. Але є гордість, що ми втримали оборону і врятували не одне життя», — підсумовує боєць.

Військова частина 3043 Національної гвардії України